Ми дуже потрібні Богові!..

Опубліковано в Молочний шлях

Людина вчинена, щоб бути потрібною, бо Бог створив нас для Себе. Він заклав це в нас, що ми — ті, хто дуже потрібні. Ми тільки не знаємо, що це ми Йому потрібні. Насправді ми потрібні тільки Богові. Так, часом — один одному, але то тільки на якийсь час. А Богові ми потрібні завжди. Він нас для Себе створив.

Я створений для Бога, бо я Йому потрібен. Навіщо? О! Дуже багато всього! Щоб я був! Щоби Він міг мене любити. Щоби Йому було кого любити. Щоби Він мені показував, а я дивувався. Я — захоплювався і зачаровувався Ним, а Він продовжував і продовжував мене захоплювати. Людина вчинена бути посудиною Божої слави. Бути тим, хто захоплюється Богом. Не по наказу, а від серця. Не тому, що так треба, а тому, що інакше я не можу. Бог учинив людину так, що ми не можемо інакше, коли ми дивимося на ті вчинки, що Він робить, ми не можемо не захоплюватися. Чому? Бо Він захоплюючий! Він дивовижний! І Бог нас учинив такими, що можуть це робити.

Ми можемо захоплюватися Богом. Ми можемо розуміти те, що Він робить. Можемо слухати Його слів. Можемо ці слова розуміти, їхню глибину і висоту і ширину і довжину. Дивитися і бачити так далеко. І бачити цю величезну відстань і розуміти, що це — таке велике... Ми так вчинені для того, щоб бути тими, хто може оцінити Бога.

В людському значенні, в нашому звичайному значенні, слово оцінити щось... Знаєте, як ви щось робите і показуєте комусь, а він нічого в тому не тямить, не розуміється й каже:"О! Що тут намазюкали?! Щось тут малювали!" А то — шедевр, на який пів життя поклали. А він просто не бачить. Нема в нього розуміння того. Часто так буває, знаєте, коли Бог нам покаже щось,— ми йдем по вулиці з кимось. Ми йдемо з кимось і Бог нам щось покаже: листочок, чи якусь істоту, яку Він створив — муху якусь, чи пташку покаже нам. Чи покаже нам сонце, чи торкнеться нас... Вітерцем. Або, покаже зірку, яка так гарно виблискує і ми потім кажемо до того, хто з нами йде — глянь, яка зірка! Глянь яка хмара! Подивись, яке проміння! Подивися! Ти глянь який листок! А та людина гляне і не побачить, і скаже,— а... Ну, так. Так. Бачу... Вона бачить листок, але не бачить слави в ньому. Не бачить величі. Просто не бачить. І ми так... Нам трішечки робиться прикро. Ну чому ж ти не бачиш?.. А потім ми розуміємо, що то і я не завжди бачу. І мені так показують і я дивлюсь і намагаюсь побачити і не бачу. Не під тим кутом. Бо,— то Бог людині щось показує.

То ж Бог нас так створив, щоби ми могли бачити те, що Він робить і могли розуміти це і могли захоплюватися і були з Ним на одній хвилі. Він нас для Себе зробив. І цих здатностей в нас — сотні. Відчуттів — наші душі такі складні... Наші душі, ми, самі по собі, наша душа — то є я. Я є душа. Ми такі складні всередині. Наші тіла складні, а душі — ще в тисячу раз складніші. Ми самі куди складніші від нашого тіла. А люди, проте, ще й в тілі ще мало що знають. Ми дуже складні істоти. І це все, вся ця складність, всі ці здатності, всі ці можливості — ми нафаршировані Богом так, щоб бути тими, хто може розуміти Його вчинки. Сягати в Його серце. І бачити велич...

І ми обтяжені всіми цими здатностями, ми розумієм, що ми маємо бути потрібні. Знаєте, це часом, як ви знайдете якусь деталь надворі чи десь в хаті і ви не знаєте від чого то, але бачите, що то так непроста річ, то якийсь механізм і його не можна викинути. То, явно, до чогось дуже дуже потрібне. Видно по ньому. Так само ми відчуваємо в серці, що ми не можемо бути непотрібом! Ми не можемо бути отак от ні для чого, нікому непотрібні, це... Це не може бути!!! Це дуже... Це ж видно, що воно таке складнюще! Ми відчуваємо, що ми створені, щоб бути дуже потрібними! Надзвичайно...

І це правда. Ми дуже потрібні Богові. Ми для Бога створені. Ми істоти, створені для Бога, щоб бути тими, хто може бути Йому другом. Якщо будемо народжені від Нього. Хто може бути Богові другом. Хто може жити Божим життям. Знаєте, ми не можем жити життям собаки, правда? Мауглі — це хороша історія, чи казка, я не знаю, але людина не може жити в лісі. Ми, часом, думаємо що ми можемо — природа, це так здорово! Життя на природі. Ми їдемо в ліс і живемо там два-три дні, тиждень чи два. Може, десь в походи ходим і потім вертаємся до дому і, нарешті, ми можемо відпочити. Бо ми не створені, людина не створена, щоб жити як тварина. Ми не можемо. А тварина не може жити, як людина. Хоч в нас є домашні улюбленці всілякі, але не можете ви звіра поселити вдома. І ці улюбленці вже не зовсім звірі, ми їх так одомашнюємо, що вони часто вже косметики більше потребують, аніж жінка.

Бог створив істоту, яка може жити Його життям! І не просто створив. Потім ще оживив... Його життям! Не просто життям людини, ні. Життям Божим. Бо вічне життя, яке Бог дає нам — це життя не створене. Є життя й створене, яке має початок і має кінець. Є, що має початок і не має кінця. І є життя, яке не має ні початку ні кінця. Це життя вічне. Людина живе життям створеним, воно ще в Писанні називається "вічнотривале". В нас часто перекладене "повік віку", або "навіки вічні" — це вічнотривале життя. Життя, яке має початок і не має кінця. Ми, народжуючись у цей світ, ми маємо вічнотривале життя.

Бог творить душу і вселяє її в тіло, під час зачаття. І ми маємо початок. Але ніколи не маємо кінця. Тому "їхній червяк не вмирає і не гасне вогонь", бо нема кінця тому життю... та Бог придумав для нас краще! Він приготував для нас не це. Він приготував для нас вічне життя, яке не має ні початку ні кінця. Його власне. В це життя ми переходимо, коли Він знімає з нас нашу вину і гріхи через Христа, коли ми домовляємося з Ним біля голгофського хреста і кажемо,— так, я винний, але я дякую Тобі, що ти мене любиш, я хочу жити з Тобою... Я хочу жити, Боже! Я хочу жити... Візьми мене в життя. І тоді ми переходимо.

Івана 5:24 — хто вірує в Мене і в Отця, на суд вже не приходить, але перейшов із смерті в життя... Чому із смерті? Тому, що, без Бога — це смерть. Ми народжуємося фізично і душевно, але це не життя насправді. Це — не життя! Це смерть. — Ну, ми ж ходим і рухаємося. — Життя не в тому, щоб ходити і рухатися, їсти, пити. Не в тому життя. Щоби телевізор дивитись,— ні, життя не в тому. Бог є життям. Воно настільки вище за це, як небо вище від Землі...

verba volant scripta manent
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter